trim_c (trim_c) wrote,
trim_c
trim_c

Як українцям знайти нове дихання?

Мирослав Маринович: Для еліти жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду

Правозахисник, колишній дисидент та засновник Української Гельсінської групи, директор Інституту Релігії і Суспільства та проректор УКУ Мирослав Маринович у своїй промові, опублікованій на Zbruc.eu пояснює, що насправді потрібно нашій державі

Вік і пережитий досвід дозволяють мені впевнено сказати, що шлях, який Україна вже здолала, є фантастично великий. За мірками тих надій, що їх мали українські борці Руху опору в таборах, сьогодні Україна забезпечила собі визначальні передумови свого розвитку: здобула і зберегла політичну незалежність, вистояла у «гібридній» війні з Росією впродовж важких чотирьох з половиною років, реорганізувала свою економіку після всіх саботажних акцій та російських блокад. Отже, не жахатися нам треба від усвідомлення того, скільки ще маємо пройти, щоби досягти рівня життя пересічного німця, а розкласти той шлях на порівняно невеликі відрізки і крок за кроком їх здолати.

Почну не з влади, а з нас самих. Якщо на Помаранчевій революції народ іще вірив у «доброго царя/месію» і тому кричав: «Ющенко, Ющенко!» – то на Революції гідності він уже одужав від цієї ілюзії й «Порошенко! Порошенко!» не кричав. Проте увиразнив інший варіант цієї суспільної ілюзії: патерналізм.

Тому перша передумова нового дихання – це усвідомлення того, що головний спротив реформам є насправді в народі, а не у владі. Знайти нове дихання – це розпрощатися з вічно комфортним для нас скиглінням, що «всьо пропало»; це уникати не менш комфортного для нас висновку, що «ця влада не наша, вона нам ворожа», що «вони всі такі». Ми маємо владу, на яку поки що заслуговує народ, який хоче, щоби мінялися всі, крім нього самого.

Друга причина – це, звичайно ж, стан нашої політичної еліти і хиби нинішньої державної адміністрації. Еліта за означенням має вести за собою народ, проте, куди вести – вона насправді не знає. Відтак у всіх трьох гілках влади бракує стратегічної візії розвитку держави, натомість переважає тактичне маневрування, в якому до уваги беруться не так інтереси держави, оскільки вони не продумані, як інтереси власні й інтереси своїх кланів. Тому ними й керуються, коли приймають політичні рішення.

Імітація демократичних механізмів і цінностей, а також імітація верховенства права неминуче вироджуються в імітацію стратегування. Духовний стан нинішньої еліти є екстрактом того, що твориться в народі. А екстракт має свої особливості: в ньому концентрація якоїсь речовини більша. Іншими словами, саме для еліти найбільш характерна ота логіка: жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду.

Змінити Україну означає змінити українця, а змінити українця означає змінити «скарб, біля якого лежить його серце» (пор. Мт. 6, 21), тобто змінити його цінності. А якщо цінності не змінити, то не очікуйте, що наша дика яблунька родитиме смаковиті груші.

Розуміння пріоритету цінностей важко дається народові. Бо він переконаний, що коли «риба гниє з голови», то з голови вона ж має й одужати.

Вектор дії Ісуса Христа найкраще зрозуміти на тлі докорів Юди. Той щиро вірив, що Ісус – майбутній цар Ізраїлю. Але якщо Ти – цар, то чому не спілкуєшся з сильними світу цього, а поневіряєшся серед бідноти, рибалок і повій? Стань царем, прийди до влади, прийми правильні закони – і народ слухняно зміниться.

Проте Ісус діє прямо навпаки, бо не закон робить людину праведною, а її сумління

Як можна було б реалізувати цей Ісусів сценарій у нинішній Україні? Я бачу принаймні два шляхи.

Один сценарій – тривалий, болісний і непевний. Скоріш за все, наша зневіра поглиблюватиметься, і ворог дійде висновку, що настав час узяти реванш. Припускаю, реальна спроба його стане тією спонукою, яка змусить народ до духовної мобілізації. От, для прикладу, поставить Путін у слушний час керівником обʼєднаних «ДНР/ЛНР» так званого «законного президента України» Віктора Януковича, щоби звідти розпочати «скинення фашистських узурпаторів». Якщо вдалося Януковичу стати тригером двох попередніх Майданів, то чому не міг би він стати причиною третього?

Україна справді піднялася б на черговий Майдан, який струсив би з тіла України все, що йому заважає. Але чи був би цей Майдан мирним і ненасильницьким? Але той, хто прагне розбудувати державність знизу, має братися не за вила, а за розум

Проте тут відразу постає питання, яке часто ставлять мені слухачі: а де є той лідер, довкола якого скристалізується оте морально досконале суспільне тіло? І тут мені доведеться повторити ту думку, яку я недавно висловив у своїй лавдації владики Бориса Ґудзяка. Так, українці звично скаржаться на брак лідерів, бо ж вічно очікують політичних месників і борців. А Україна потребує передусім духовного преображення, яке стане основою преображення політичного й економічного.

Отож, я закликаю до духовної непокори – але цього разу не владі, а нашим хибним колективним стереотипам і власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:

нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;

нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;

нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;

нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;

нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

Проте звідси не випливає, що нам треба приречено чекати. Наші зусилля є необхідними, а в якомусь сенсі і визначальними. Особливо це стосується молоді. Майбутнє відчиниться вам лише тоді, коли ви будете стукати в його двері.


Зважаючи на особистий досвід та заслужений авторитет Мариновича, я не маю наміру піддати його доповідь критичному аналізу, розділяти її на те, з чим я згоден, та на те, із чим ні. Але хочу відзначити одну річ.

Мені часто закидають надмірну романтичність, тоді як життя взагалі, а ще більш життя політичне, є річ жорстока, несправедлива й прихильна до циніків.

Еге ж, не маю наміру сперечатися. Але прочитайте Мариновича, проглядіть його біографію, та й вирішіть самі - може я навпаки, занадто цинічний?
А життя навколо змінюється надто рішуче і швидко, воно нас закликає:

Будьте реалістами: вимагайте неможливого!

І справжнього успіху у прийдешньому досягнуть лише ті, хто почує цей поклик життя й відповість йому
Tags: Украина, будущее
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 9 comments