Щуролови
Олег Рибачук
У німецьких хроніках зафіксовано, що влітку 1284 року місто Гамельн переживало навалу щурів. Гризуни розграбовували комори в пошуках їжі. Їх було так багато, що місцеві коти і собаки просто ховались по закутках, доки знахабнілі тварини кусали дітей у колисках. Магістрат міста Гамельн публічно оголосив, що виконає будь-яке бажання того, хто зупинить цю навалу. Раптом нізвідки у місті з’явився "строкатий дудар", який зголосився допомогти. Міські управлінці пристали на пропозицію незнайомця, який зажадав за винищення щурів "стільки грошей, скільки він зможе винести зі скарбниці". Чоловік витягнув флейту, і на звуки інструменту щурі йшли за ним, немов під гіпнозом. Так йому вдалося довести полчище диких тварин до річки Везер, де вони всі й потонули.
Побачивши, як швидко щуролов впорався з завданням, місцева влада вирішила не платити домовлену наперед плату. Щуролов зник з міста на деякий час, але згодом повернувся – вже в костюмі мисливця. Він знову заграв на флейті, але цього разу назавжди вивів з міста вже не щурів, а дітей. Зачаровані дорослі не змогли йому завадити.
Традиційне трактування цієї історії навчає слухача, що за роботу потрібно платити, як було домовлено, бо інакше "кармічні борги" доведеться виплачувати зі значними відсотками.
Сьогодні хочеться подумати про цю історію трохи глибше. Коли в містах з’являються щурі? Коли міська влада не виконує своїх функцій: не впорядковує каналізацію, не організовує сміттєзвалищ, не пояснює громадянам, що для утримання інфраструктури потрібно підвищувати податки. Також щурі заводяться там, де управлінці "вхопили Бога за бороду" й переконані, що можна нічого не робити, користуючись доступом до міської казни, дружбою з єпископом та підпорядкуванням місцевого військового гарнізону.
Тривале перебування в таких умовах створює ілюзію реальності, в якій існують прості та швидкі рішення. Навіть якщо вони дуже дивні та ризиковані – якою й була угода з щуроловом – ці рішення приймаються. Чому влада пішла на таку угоду? Бо була впевнена, що він не зможе виконати обіцянку, а у влади залишиться опція "ми зробили все, що могли". Фінал цієї історії сумний і повчальний: за бажання простих, магічних рішень доводиться платити цілим поколінням, долями своїх дітей.
Сьогодні трапляється читати, що ця президентська кампанія є появою щуролова з дудкою. Але чи це перший щуролов, якому влада дала можливість з’явитися в інформаційному полі? Чи не спостерігали ми подібного за участі інших героїв, яких ефектно підсвічували і телеканали, і блогери на зарплаті? Чи не жага простих рішень і небажання брати відповідальність кожного разу створює умови для появи нових щуроловів? Хіба ми не спостерігали, як кілька останніх з них вивели на маргінеси молоде покоління українських політиків?
Міфи і казки існують, щоб ми могли не просто їх переповідати, але й робити з них висновки у щоденному житті. Історії та реалії українських політичних щуроловів підказують нам, що прості рішення або не працюють взагалі, або працюють у короткостроковій перспективі, створюючи проблеми в майбутньому.
Виявляється, що неможливо будувати політику виключно в фейсбуці та на форумах у дорогих київських готелях. Виявляється, що неможливо розробити успішні політичні рішення без залучення аналітичних центрів, галузевих експертів та заінтересованих сторін з регіонів. Виявляється, що неможливо зберегти довіру виборців, якщо не виходиш на прес-конференції, не проговорюєш з суспільством незручні рішення, а залишаєшся в "теплих ваннах" дружніх олігархічних ЗМІ.
Ризик появи щуроловів та наслідків їхньої діяльності був би значно меншим, якби влада створювала запобіжники – інституції. Розпач експертних кіл зараз був би значно меншим, якби ми мали новий закон про вибори до парламенту за пропорційною системою з відкритими регіональними списками, якби ми мали судову систему, яка має довіру громадян, якби ми мали силові вертикалі не на службі політичних кланів, якби ми мали вертикаль виконавчої влади для впровадження реформ, а не для організації передвиборчих штабів і сіток.
Історія про щуролова живе в культурі вже більше семиста років і постійно знаходить чергові підтвердження в повсякденні. Ми не можемо убезпечити себе від того, що хтось спробує стати черговим щуроловом для України. Але ми можемо зробити так, щоб його концерт для флейти зі щурячим хором не мав руйнівних наслідків. Бо хіба ми не втомилися платити за це майбутнім наших дітей?
Розпач експертних кіл був би зараз значно меншим, якби вони самі не грали населенню колискову під кожного наступного президента, це розпач поганих дударів, до того ж ще й застарілих, що ось прийшли нові із новою музикою, страх що молоді музики залишать їх без того немаленького та смачного шматка національного хліба, до якого вони звикли.
Так звичайно, ми переживаємо хвилю протесту і проти застарілої музику і проти системних крадіїв, що при владі 20 років і мають вже великі досягнення: ми стали найбіднішою країною Європи. ми вже давно не Латинська Америка (це наше щасливе минуле) і навіть не Азія, ми вже впевнено середня країна Африки. Так не передова - але ж ще не з останніх! То маємо час а у наших можновладців є ще й натхнення -так зробити нас одніє з найвідсталіших країн Африки.
Але ж нічого іншого наші "люди влади" останніх 20 років (Порошенко, Тимошенко, Бойко, Вілкул, Медведчук - уся компанія, що вийшла із портфеля Кучми, грабувала нас 20 років і за всяку цину хоче грабувати й надалі) - нічого, крім продовжжування нашого переможного шляху донизу на саме дно світового суспільства нам пан Порошенко не пропонує. Хто має сумнів - може пересвідчитись, все що він пропонує, кожний бажаючий зможе подивитися тут у цьому журналі.
Я маю великий сумнів, що у пана ЗЕ виде щось путнє - не справляє він на мене такого враження. Що ж - тоді матиме владу не надовго. Але зміна еліт та перезавантаження системи не лише назріли - вже давно перезріли. І нова команда принаймні створить для цього якесь підґрунтя.
А може лише призведе до збурення та руйнації, беззмістовної війни всіх проти всіх - раз вже й привели їх противсіхи. Такий ризик є і він є значним – це цілком очевидна річ. ВІдтак я не агітую за жодного з кандидатів, але лише окреслюю провину
Але ми так довго намагалися розпочати таке перезавантаження і таку зміну еліт. А самі еліти так довго й майстерно пручалися, так спритно створювали макіяж та симулякри, що протрималися на 15 років більше, аніж мали. І саме останні п’ять років симулякрів і довели країну до ручки, до тієї самої ручки, якою Зеленський ставитиме підпис.
Так винуватці перш аз все ми, ми усі разом. Ми всі відповідальні за голоси, що отримує Зленський. Але вина політичного класу таки найбільша, а провина лідера двох Майданів, що у проміжку встиг ще й міністром у Януковича побувати – і п’ять років водив країну за носа – вина цієї людини є найбільша.
І ця величезність його провини перед країною дуже мені заважає об’єктивно оцінити його досягнення. У реформах, економічних успіхах, розбудові армії і т.і.
НЕ може бути достойною людиною президент що збагатів майже удвічі за деякими оцінками, тоді я к уся країна збідніла – такого взагалі бути не може.
От цього я певен. Абсолютно.