?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Поделиться Пожаловаться Next Entry
Операція «Запад». Перевиконання плану з депортацій українців
trim_c

21 жовтня минуло 72 роки зо дня початку операції МҐБ "ЗАХІД", однієї з трагіних сторінок історії українского народу за часів сталінщини. Історик Андрій Когут на сторінках УП розповідає




О 2-й годині ночі 21 жовтня 1947 року у Львові розпочалася масова операція примусового виселення українців. Через п'ять днів – о 16:05 26 жовтня зі станції Заболотів у Станіславській (Івано-Франківській) області вирушив у дорогу на Схід ешелон № 20040. Це був останній ешелон операції "Запад". До 58-и вагонів цього ешелону, який прямував до Караганди в Казахстані, по станції Львів додали ще 4 вагони. Ешелон № 20040 розтягнувся більше, ніж на півкілометра.

Впродовж шести днів з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської (Івано-Франківської), Тернопільської та Чернівецької областей було насильно вивезено до Сибіру та Казахстану 26 332 сім'ї – 77 791 особу.

З них четверту частину складали чоловіки – 18 866 осіб. Решту жінки — 35 685 осіб та діти до 15 років — 23 240 осіб.

За півроку до початку депортації "Запад", 28 квітня 1947 році, розпочалося примусове виселення українців із Закерзоння — сучасної східної частини Польщі на так звані "повернені землі" на заході сучасної Польщі. Кодовим ім'ям цієї операції в проекті її плану зазначили криптонім "Схід". Потім ця операція увійшла в історію як "акція Вісла". В операції "Захід" ешелони йшли на Схід, у операції "Схід" - людей везли на Захід.

Метою обох операцій з примусового виселення українців – чи зі сходу на захід, чи із заходу на схід – було знищення українського визвольного руху.

Конвой по дорозі на збірний пункт після виселення одного із сіл в рамках Операції
Конвой по дорозі на збірний пункт після виселення одного із сіл
в рамках операції "Вісла"

28 березня того ж року українські повстанці із засідки вбили заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського. Це і стало приводом для початку депортації "Вісла".

Для початку операції "Запад" таким приводом став спільний лист замміністра держбезпеки СССР Сергія Огольцова та міністра держбезпеки УССР Сергія Савченка, надісланий 24 травня 1947 року до міністра державної безпеки СССР Віктора Абакумова.

У цьому листі два генерали зазначали про ефективність використання такого засобу репресій як виселення сімей оунівців оскільки це:

"…сприяло розкладанню підпілля і банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським ватажкам вербування нових членів ОУН і бандитів, штовхало тих, котрі з'явилися з повинною на активну боротьбу з бандами, скорочувало базу пособників".

Ось два генерали і зверталися з проханням дозволити продовжити депортаційну кампанію.

Савченко та Огольцов зазначали, що депортація сімей українців допоможе виконати інший наказ МҐБ СССР № 00207 від 22 квітня 1947 року "Про посилення боротьби з націоналістичним підпіллям і його озброєними бандами в Український ССР".

Сергій Огольцов, заступник міністра держбезпеки СССР з загальних питань в 1946–1951 рр. Міжнародний
Сергій Огольцов, заступник міністра держбезпеки
СССР з загальних питань в 1946–1951 рр.

Не забули обидва генерали надати і кількісну характеристику депортаційної кампанії, яка розпочалася з виданої 31 березня 1944 року у Москві директиви НКВД СССР № 122. Так, впродовж 1944–1946 років було виселено зі західних областей підсовєтської України 14 729 сімей або 36 609 осіб.

Та ще до моменту написання листа з проханням продовжити депортації українців зі Західної України, міністр держбезпеки Сергій Савченко видав директиву МҐБ УССР № 50 датовану 14 травня 1947 року. Директива вимагала відновити призупинене виселення сімей, члени яких були в українському підпіллі, або підтримували визвольний рух:

"В загальному комплексі чекістських заходів, які ми проводимо по боротьбі з оунівським підпіллям і його озброєними бандгрупами важливе значення має виселення сімей активних учасників ОУН-УПА.

Успішне проведення цього заходу підриває пособницьку базу оунівських бандитів, спряє їх моральному розкладанню, а також є попередженням для тих осіб, які хотіли б спробувати піти в банди
".

Ця директива можливо стала одним із наслідків наради секретарів обкомів КП(б)У та начальників обласних УМҐБ за участі Микити Хрущова та Лазара Кагановичаяка відбулася 23 квітня 1947 року у Львові. На цій нараді, також обговорювали недоліки виконання депортаційної роботи совєтськими спецслужбами на території західних областей України.

Чекістське керівництво інформувало про проблеми, що виникли у зв'язку із передачею справ з МВД до МҐБ, а також із затягуванням оформлення справ на виселення. Учасники наради погоджувалися, що для ліквідації повстанської бази необхідно продовжувати масові виселення.

Микита Хрущов гаряче підтримав продовження депортацій, заявивши, що потрібно активізувати цю роботу та виселити більше активних "поплічників ОУН". На цей момент керівництво компартії та совєтських спецслужб повинно було вже знати про плановану операцію "Вісла".

12 квітня 1947 року начальник 1-го управління МҐБ УССР повідомив чекістське керівництво у Києві про планування майбутньої польської масової операції. Саме директива № 50 стає базовим документом для підготовки депортації "Запад".

Чекісти продовжували використовувати цю директиву навіть після виходу наказу № 00430 від 22 серпня 1947 року, відповідно до якого і було проведено операцію з масового примусового виселення мешканців Західної України.

Для активізації підготовки депортаційної операції у липні 1947 року Савченко видає чергову директиву № 75 в якій вимагає:

"Прийняти найрішучіші заходи для форсування оформлення облікових справ на сім'ї оунівського підпілля, бандгруп та їхніх поплічників, що підлягають виселенню".

Оформлення цих облікових справ мало відбуватися в таємниці від місцевого населення, а всі необхідні документи мали здобуватися чекістами у суворій конспірації.

Виданий у Москві цілком таємний наказ № 00430 "Про виселення сімей засуджених, вбитих і тих, що знаходяться на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів с території Західних областей України" за підписом міністра державної безпеки Абакумова містив ряд додатків та прямих вказівок про проведення майбутньої операції.

Наказ МГБ СССР № 00430
Наказ МГБ СССР № 00430"Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на
нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території
західних областей України"


Документ встановлював і час проведення депортації — з 10 по 20 жовтня 1947 року зі забезпеченням конспірації всіх підготовчих дій.

Перш за все, наказ визначав безпосередньо відповідальних як за всю операцію на території Західної України, так і генералів — уповноважених МҐБ СССР по кожній із семи областей. Додатково були визначені три генерал-лейтенанти МҐБ, які командирувалися до України та мали керувати операцією поряд з міністром Савченком: Блінов, Бурмак і Вадіс. Загальне керівництво депортацією мали здійснювати замміністра державної безпеки СССР Огольцов та Савченко.

Для проведення примусового виселення виділялися додаткові військові сили — 24 мотострілковий полк, 2 батальйони 260 стрілкового полку 5-ї дивізії, 26 стрілковий полк 4-ї дивізії, батальйон 284 стрілкового полку 7-ї дивізії, 2 батальйони 8 мотострілкового полку, 2 батальйони 13-го мотострілкового полку і Саратовське училище військ МҐБ.

Віктор Абакумов, міністр державної безпеки СССР у 1946-1951 рр. Міжнародний
Віктор Абакумов, міністр державної безпеки СССР
у 1946-1951 рр.

До цих сил мали також долучити роти сформовані із трьох тисяч офіцерів і сержантів корпусу і дивізії охорони на залізничному і водному транспорті. Окремо було передбачено направлення на Західну Україну трьох з половиною тисяч оперативних співробітників МҐБ з цілого Союзу. Так у депортації українців взяли участь чекісти з Молдови, Вірменії, Грузії, Азербайджану, Чечні, Дагестану, Ростовської та багатьох інших областей Росії та решти України. Поява великої кількості чекістів з високими офіцерськими званнями, одягнутих у нову форму відразу ж призвела до численних чуток про майбутню депортацію. Сприяла цьому й поведінка декотрих приїжджих, які замість ознайомлення з ситуацією на місцях вели розгульне життя.

Наприклад – капітан Васільєв, який був відряджений із МҐБ Карело-Фінської ССР до села Олеша Тлумацького району. Замість підготовки виселення, після чергової пиятики зі старшим лейтенантом Даниловим з місцевого райвідділу МҐБ, він розповів про плани місцевим партійцям, при цьому обурювався недиференційованим підходом до депортування.

19 вересня, інформуючи про хід виконання наказу № 00430 Тернопільське УМҐБ доповідало своєму керівництву приклади проблем з конспірацією і навело слова агента"Тихого", який заявив:

"Якщо ви справді готуєте виселення то чому ви не одягнули цих офіцерів в повсякденну форму рядового і сержантського складу. Це була би найкраща зашифровка ваших заходів".

Українські підпільники також здогадувалися про депортаційні плани чекістів. У криївці, яку виявили у Підволочиському районі, знайшли повстанський документ, в якому зазначалося:

"…серед залізничників ходять чутки, що в Тернопільському парку і на інших ділянках дороги — Чортків та інших концентрується велика кількість критих пустих вагонів, говорять, що контролюється самим Сталіним".

Прибуття вагонів та формування з них ешелонів ще більше посилило ці чутки.

У Чернівцях, наприклад, подейкували, що планують виселяти в Сибір тих євреїв, які подали заяви на виїзд в Румунію та Палестину. Натомість в навколишніх селах, люди більше схилялися, що виселятимуть куркулів. Цю версію посилювало й те, що так само як і під час депортації місцевого населення Буковини у 1941 році, в 1947 році чекісти брали в сільрадах довідки про склад сім'ї.

Попри це, на момент початку операції, чекістам вдалося більш-менш забезпечити конспірацію.

Кількість підготованих до депортування облікових справ перевищувала визначені планом квоти. Тобто чекісти підготували резервні сім'ї, які мали бути виселені у випадку, якщо котроїсь із планованих родин не вдасться виявити.

Частина обласних УМҐБ, у кращих комуністичних традиціях, прозвітували про перевиконання плану — понаднормове виселення українських сімей.

Наприклад УМҐБ у Рівненській області прозвітувало про те, що замість 3 810 сімей, які мали бути виселені, в результаті операції було депортовано 3 829 родин.

У зв'язку з тим, що на момент виселення не вдалося застати на місці 320 сімей, ще 44 сім'ї було відсіяно у зв'язку з оперативним міркуваннями, а ще 8 сімей через інфекційні захворювання, замість них було депортовано з резерву 391 родину.

У більшості областей чекістам вдалося провести депортаційну операцію за один день — 21 жовтня.
Лише в гірських районах Станіславської області, через снігові замети, виселення сімей затягнулося на три дні.

Перший ешелон № 20066 з депортованими вирушив зі станції Ковель до станції Усяти (тепер Прокоп'євськ Кемеровської області Росії) о 6:38 ранку 22 жовтня, наступного дня після початку операції. У 58-и вагонах він віз 670 сімей або 2 304 осіб, понад дві третіх з яких складали жінки та діти: 1 069 жінок, 736 дітей та лише 499 чоловіків.

Совєтський режим сподівався, що за допомогою депортації вдасться повністю розгромити український визвольний рух. І в перших звітах та рапортах про результати операції "Запад" комуністи так і писали:

"ЦК КП(б)У відзначає, що в результаті заходів, проведених органами МҐБ УССР і Обкомами КП(б)У західних областей УССР, українсько-німецькі націоналісти і озброєні бандитські групи розгромлені і дезорганізовані".

Та ця оцінка була помилковою, вже 9 грудня 1947 року в доповідній на ім'я Хрущова, замміністра державної безпеки Совєтської України Дроздов писав про боротьбу українських повстанців:

"…після виселення сімей бандитів і націоналістів із західних областей УССР, українсько-німецькі націоналісти різко активізували свою бандитську діяльність, направляючи її, головним чином, на зрив заходів, які проводить партія та уряд з колективізації і підготовки до виборів в Ради депутатів трудящих".

Побороти українське підпілля депортаційною операцією не вдалося.

Та чекісти і Москва не відмовилися від використання такого інструменту протиповстанської боротьби як примусові виселення. Незабаром на першій сторінці наказу № 00430 олівцем було дописано номер його наступника — наказу № 00386 "Про виселення з території західних областей Української ССР сімей бандитів, націоналістів та бандпособників, у відповідь на здійснені бандитами диверсійно-терористичні акти" виданого в Москві 20 жовтня 1948 року.

Депортації продовжилися, вже як щоденна чекістська робота, а не як окремі масові операції.

У результаті з 1948 до 1952 року було депортовано ще 22 308 сімей або 80 209 осіб.
Метки: ,

Последние записи в журнале

  • Россия вышла на простор

    РФ вышла из соглашения о наказании за преступления в международных вооруженных конфликтах Президент РФ Владимир Путин подписал закон, который…

  • Коломойскому законодательно запретят вернуть Приватбанк

    Как стало известно ЭП, в ближайшее время может быть принят соответствующий закон или изменения в действующее законодательство. По словам…

  • А был ли Голодомор

    Завтра День памяти жертв Голодомора. Я воспроизвожу ниже свой старый текст, я написал его еще в десятом, а последняя републикация была в 18-м, к…



  • 1
Хорошо поработало украинское руководство по подавлению националистического движения в областях, присоединенных к Украине накануне войны. Особенно постарались тогдашний руководитель Украины Хрущев, его министры внутренних дел республики Рясной и Строкач, которые за эти заслуги продвинулись в дальнейшей карьере, возглавили СССР и МВД СССР. Особенно следует подчеркнуть заслуги Строкача, который во время оккупации Украины немцами возглавлял Украинский штаб партизанского движения и уже тогда сталкивался с террористами из ОУН УПА. Именно Строканю принадлежит заслуга ликвидации Клячковского.
А Хрущев уже тогда понял, что "Выбить почву из-под ног у бандеровских банд», — вот в чем видел основное условие победы Хрущев. А почвой, из которой черпала силы УПА, являлось западноукраинское село. Именно на то, чтобы прервать связь повстанцев с местным населением, была направлена внедряемая Хрущевым и его наркомом госбезопасности генерал-лейтенантом В. Рясным тактика «большой блокады» Ну и, естественно переселение. Творчески работали украинцы по перевоспитанию недавних польских граждан, присоединенных к Украине.

О роли польских евреев в депортации поляков в ГУЛАГ

"Замалчиваемая коллаборация" доктора Томаша Стшембоша.
В англ.переводе
THE IGNORED COLLABORATION by Prof. Dr. Tomasz Strzembosz

Выдержки здесь:

https://dath125.livejournal.com/25465.html


" Danuta and Aleksander Wroniszewski in an article "Aby zyc" ("Just to survive"), published in the "Kontakty" magazine on 19 July 1988, reproduced an account of an inhabitant of Jedwabne: "I remember when they were deporting Poles to Siberia, on each and every wagon there sat a Jew with a rifle. Mothers, wives, children knelt in front of them, begging for mercy. The last time it happened on 20 June 1941."



"June 20. The Feast of the Sacred Heart of Jesus. The most terrible day for the Poles under the Soviet occupation. Mass deportations to Russia. From the early morning wagons carrying Polish families drove across the town toward the railroad station. Deported were the wealthier Polish families, families of nationalists, Polish patriots, the intelligentsia, families of prisoners in Soviet gaols; it was even difficult to understand exactly what categories had been deported. Wailing, moaning and terrible despair ruled in Polish souls. On the other hand, the Jews and the Soviets are jubilant. It is impossible to describe what the Poles are going through. A completely hopeless situation. And the Jews and Soviets loudly rejoice and threaten that soon they will deport all the Poles. This may as well turn out to be true because for the whole day of 20 June and the next day, June 21, they dragged people to the train station without interruption..."



Edited at 2019-10-24 09:59 (UTC)

  • 1