Як США допомагали Україні після 24 лютого
Цей матеріал Дар'ї Каленюк, виконавчої директорки Центру протидії корупції, мені видається корисним передусім через точну інформацію щодо тих обмежень, які накладають США на постачання зброї до України - я, наприклад, не знав про кілька важливих тонкощів у цій справі
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/08/3/7361598/
У березні та травні цього року в США прийняли два спеціальні закони – так звані "Ukraine Supplemental Appropriations Acts".
Вони передбачають фінансування на суму 53,7 мільярда доларів, однак на військову допомогу Україні з них передбачено близько 19 мільярдів доларів. З цих коштів на сьогодні витрачено орієнтовно 8 мільярдів доларів. Ці гроші можуть витрачатися на військову допомогу в рамках трьох основних програм: президентські списання (presidential drawdowns), ініціатива з безпекової допомоги Україні (USAI) та іноземне військове фінансування (FMF).
Більшість зброї від США, включно з тими самими HIMARS, ми отримали в рамках програми президентських списань. Відповідно до неї, Джо Байден визначає, яке озброєння на складах США є надмірним і не вкрай потрібним, та своїм рішенням передає його Україні, враховуючи зовнішньополітичні інтереси Америки.
Це – найшвидша програма, за якою можна отримувати військову допомогу зі США. Але вона має низку недоліків:
1. Доступне озброєння на складах США за кілька місяців завершиться.
2. Програма не запускає виробництво нової зброї для України, а отже, високотехнологічне нове обладнання не є доступним для нас.
3. Не передбачено системи допомоги утримання такої зброї, зокрема її ремонту.
А головне – уряд США в особі президента Байдена та його Нацради з безпеки, визначає на свій розсуд, яка саме зброя, у яких об'ємах і коли потрібна Україні.
Наприклад, у квітні США з великими потугами передали Україні артилерійські системи 155 калібру, що є стандартом зброї НАТО. До того американці переважно допомагали Україні з пошуком та постачанням радянської зброї в східноєвропейських країнах. Тоді ситуація на фронті була критичною – вичерпувалися снаряди 152 калібру до наших пострадянських артилерійських систем. Усі такі боєприпаси, доступні для нас у світі, ми вже викупили.
Ворог мав перевагу в рази і знищував артилерійським залпом кілометри наших позицій. Протиставити їм ми могли лише західні NLAW, "Стінгери" та "Джавеліни". Проте вони є системами близького бою й ними неможливо перемогти російську артилерію.
В Америці довго вагалися, чи давати Україні сучасні артилерійські системи 155 калібру, пояснюючи, що це може спровокувати Путіна на подальшу агресію. Але публічний розголос, викликаний жахіттями в Бучі й Ірпіні, та тиск Конгресу змусили адміністрацію Байдена розпочати постачання.
Дії США стали сигналом для інших партнерів надавати нам західну артилерію.
Проте є важливий момент. Американці передають Україні артилерію без цифрових систем контролю вогню та без технічної документації, необхідної для ремонту цієї техніки. На практиці це означає, що наші солдати наводять американську артилерію на ціль вручну, замість цифрової більш точної та ефективнішої системи наведення цілі. Якщо зброя виходить із ладу, її везуть на ремонт до Польщі. Ламаються ці системи часто, бо, по-перше, вони не нові, а, по-друге, через невелику кількість і відсутність цифрових систем ЗСУ експлуатують їх дуже інтенсивно.
Тобто це якби замість новенького MacBook ми отримали старий комп'ютер без доступу до Інтернету, гарантії й технічної документації. Нам просто провели швидкий курс про те, як користуватися Word на цьому комп'ютері. Але все ж у порівнянні з друкарськими машинками ворога (артилерією радянського зразка) нам ці комп'ютери вкрай допомагають.
Публічно можна знайти купу різних пояснень, чому так відбулося. Але є головна причина, над якою нам треба ґрунтовно працювати – американці не настільки довіряють українській владі, щоби передавати найсучасніші оборонні технології в повному обсязі.
Для нас це є серйозною загрозою. Безумовно, Росія це добре розуміє та буде системно бити в цю слабку ланку.
Навесні росіяни вже пробували вигадувати фейки про те, що українські військові буцімто "здавались із західною зброєю". Будуть з'являтися й нові фейки та наративи про нелегальний продаж та контрабанду західної зброї. Й Україні не достатньо списувати все на росіян у відповідь на кожне питання від партнерів та ЗМІ щодо того, куди дівається західна зброя.
* * *
Американських партнерів і досі вражає ефективність Збройних сил України в тому, як вони відбивають напади росіян попри вогневу перевагу агресора. За перші п'ять місяців війни до української армії вибудувалася довіра та повага західних партнерів. Саме тому з кінця квітня розпочалися поставки серйозного сучасного натівського обладнання в Україну.
Проте поки цього обладнання недостатньо для перемоги. Як і немає, на жаль, повної довіри наших західних партнерів до всього сектору оборони України.
Завданням кожного, хто дотичний до ухвалення рішень у державі, має бути розбудова такої довіри. В умовах війни це – актив, який забезпечить нашій армії високотехнологічну зброю для звільнення окупованих територій, гарантуватиме безпеку нашим громадянам та пришвидшить розгром Росії.
Так, треба нагадувати українцям, яка дорого доводиться платити Україні за схильність нашої політичної та чиновницької еліти до корупції, а також не менш небезпечної схильності українців толерувати корупцію, причому на всіх щаблях влади, включаючи і найвищі.
Сьогодні ми сплачуємо свої борги у цій царині кров'ю наших дітей. Може хоча б це примусить українців передивитись свої шкідливі звички вважати корупцію за корисну річ, що пришвидшує "вирішення питань"