trim_c (trim_c) wrote,
trim_c
trim_c

Военный корреспондет ТСН Ярмолюк на Радио Свобода - возможна ли объективность на войне

Чрезвычайно интересное интервью дал "> Радіо СВОБОДА украинский журналист Руслан Ярмолюк, я воспроизвожу отдельные фрагменты этого интервью в оригинале


– Об’єктивність в умовах воєнних дій на території країни, яка є твоєю рідною, – наскільки це досяжна мета і наскільки саме до об’єктивності треба прагнути в цих умовах?

– Треба прагнути до об’єктивності. Об’єктивно говорити про втрати – це нереально. Ми були в Дебальцеві, фактично за два дні до виходу, прориву, ми поїхали поміняти групу. Тож ми були в останні дні Дебальцева, ми вже бачили ці бої на околицях, ми були, коли був штурм Вуглегірська. Тобто я знаю кількість втрат українських солдатів, але вони відрізняються від тих, що доносить вище керівництво до українців. Вони відрізняються. Щодо втрат не є об’єктивними навіть Сполучені Штати. Ці дані всі засекречені в умовах війни. Вони були завжди секретними: і під час Першої світової, і під час Другої. Говорити про ці речі об’єктивно нереально. Так само, наприклад, про забезпечення справною технікою передових позицій теж дуже важко об’єктивно, оскільки якщо ми скажемо, що на цій позиції немає жодного танку…  Тому об’єктивність – це така річ, яка в умовах війни, мені здається, ілюзія. Говорити об’єктивно про війну просто нереально.


– Але якщо говорити про інший можливий елемент об’єктивності – баланс у новинах з зони АТО, тобто подання позиції не лише українських військових, але також і з-за лінії фронту. Наскільки, на Вашу думку, це є складовою об’єктивності?

– Якщо говорити професійно, то так, має бути друга сторона. Ми давали дві сторони. Ще тоді було можливо більш-менш курсувати в межах Слов’янська і району, і ми давали дві сторони. Але потім, коли почалося переслідування української преси, коли почалися обшуки в готелі (терористи знали, що в готелі є українська група), тоді ми вже були змушені виїжджати зі Слов’янська, і показувати дві точки зору вже стало дуже важко.

От ми говоримо про втрати, це дуже чітко видно: коли, наприклад, РНБО називає втрати під Дебальцевим, що, наприклад, на якомусь полі артилерія розбила двісті терористів. Вони лежать на полі. Яким чином вони рахують цих терористів, коли там щільність вогню настільки велика, що навіть під’їхати за два кілометри до цього поля просто неможливо? Знову ж таки, ніхто не перераховував, що там двісті людей. Говорити про те, що ця інформація не відповідає дійсності, напряму ми не можемо, оскільки це – офіційна інформація. Перевірити її самостійно ми намагалися, але робиться все для того, щоб журналіст не потрапив на це саме поле.

Це було під Вуглегірськом, ми були там поруч. Я розумію, що обстріли. Ми свідомі, куди ми їдемо і що робимо, але все робиться Генштабом для того, аби журналісти такі речі не показували і не висвітлювали. Хоча про це було дуже багато розмов, про контрпропаганду.

Знову ж таки, допуск до полонених, наприклад, до терористів, аби записати другу сторону, обмежений. Там тисяча інстанцій, починаючи з СБУ, контррозвідки, військової розвідки… У результаті, якщо вони захочуть, вони тобі дадуть цього полоненого, аби ти записав. Але він уже буде настільки оброблений, що буде говорити все, що йому скажуть.

– Ми бачимо, що взятих нещодавно у полон двох російських військових (Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва – ред.) активно показують по телебаченню, зокрема й на каналі 1+1. Тобто до них доступ дали. А до решти не дають?

– Дали. До інших практично доступ обмежений. Дали доступ, бо це – прецедент, військова розвідка. В контексті того, що росіян тут немає. Якщо ми пам’ятаємо, багато було полонених і під Іловайськом, під Донецьком, під Пісками їх ловили. Їх передавали контррозвідці, СБУ, і їх просто міняли по-тихому. Очевидно, як самі військові кажуть, є якісь домовленості у вищих ешелонах «не світити» російських військових. Можливо, є якась умова Путіна чи Порошенка якомога менше показувати там російських військових. Бо їх було багато, їх було до сотні полонених. З різних підрозділів. Але, знову ж таки, ніякого розголосу, як із цими розвідниками, не було.

– Ви самі стикалися з російськими військовими в зоні АТО на Донбасі? Тобто Ви знаєте, що вони там є?

– З убитими.

– Були якісь документи? Розпізнавальні знаки?

– Були документи, були військові квитки Російської Федерації із місцем прописки – Тамбов, Магадан навіть був, Урал, Зауралля, Сибір, Мурманськ навіть, Санкт-Петербург був.

– Як Ви ставитеся як журналіст до обмеження діяльності представників російських засобів інформації на території України. Чи не виникає у Вас якогось солідарного протесту, що, можливо, це – обмеження свободи слова?

– Цікаве питання, оскільки вони мали б, напевно, працювати, але якби не було такої тотальної цензури в Росії. Якщо ти пустиш російську групу на передові позиції, це однозначно, що вони покажуть все, що треба для російських ЗМІ. Тобто все одно інформація буде перекручена.

Враховуючи події під Донецьким аеропортом – мій знайомий працює на «Вести» Кисельова, він знімав із того боку. Коли був останній штурм аеропорту, коли два-три дні ми розказували, що аеропорт тримається, наші кіборги стоять до кінця, він мені дзвонив і казав: «Руслан, я вже ходжу по аеропорту, тут купа ваших убитих, аеропорт наш». Тобто я від нього дізнавався інформацію, яка відповідала дійсності. Але в ту хвилину з усіх офіційних представництв розказувалося про те, що триває героїчна оборона аеропорту.

Так само у Савур-Могилі, коли президент розказував два дні, що вона наша, вона вже два дні була не наша. Він (знайомий із російського телебачення – ред.) мені надсилав фотографії з Савур-Могили, показував тіла наших убитих солдатів, розказував, що Савур-Могила вже не наша.

Щодо доступу – якщо це, наприклад, телеканал «Дождь», то я думаю, що є сенс їх пустити на позиції, аби вони глянули з цього боку, що не ми перші стріляємо. Насправді, це дуже важливо, оскільки вони переконані, що, наприклад, Горлівку обстрілюємо ми. Вказується час і година, хоча ми перебуваємо під Горлівкою, чуємо вибухи, ми знаємо навіть, звідки воно летить – ми бачимо, звідки йде постріл. Це не з наших позицій йде постріл. Але переконати російських колег, що стріляємо не ми, дуже важко. Можливо, якби такий неупереджений канал, як «Дождь» або, наприклад, якесь видання більш-менш об’єктивне, то, я думаю, що це мало б місце.

– Коли Ви кажете, що вони звинувачують українську сторону в обстрілах, подача інформації російськими журналістами під таким кутом зумовлена тим, що вони не можуть працювати на українському боці фронту чи тому, що вони свідомо хочуть подати цю інформацію саме таким чином?

– Вони свідомо подають. Я питав у деяких колег, чи вони намагалися акредитовуватися (для роботи у зоні АТО – ред.) – вони навіть не намагалися. Вони конкретно їдуть працювати на сторону «ДНР», їх там радо приймають. Те, чого не вистачає нашій українській контрпропаганді.

Тільки-но бій закінчився – вони вже знімають. Ми програємо в цьому плані, допроситися кудись поїхати, де тривають бої, просто нереально. Не завжди те, що ми бачимо, подобається, наприклад, в Генеральному штабі

Ситуація під Дебальцевим виглядала дуже критично. У тому плані, що були такі моменти, коли щоб наша артилерія почала працювати, вона мала зробити запит на постріл у штаб сектору в Дебальцеві, а штаб сектору робить запит на постріл у штаб АТО у Краматорську, а штаб АТО в Краматорську робить запит на постріл в Генштаб у Києві. Тобто повернення цієї команди – це 15 хвилин. За 15 хвилин там просто вже живих нікого немає і цей постріл нашої батареї вже нікому не потрібний. Тобто цей постріл – у холосту.

– Ці обмеження, про які Ви згадали, зумовлені тим, що деякі журналісти непрофесійно це висвітлюють, чи це питання того, що, можливо, не хочуть, щоб показали те, як усе відбувається насправді? Що все насправді складніше або гірше?

– Мені здається, це залежить від професіоналізму. Все одно можна показати те, що відбувається. Але, знов-таки, треба підібрати слова, підібрати картинку. Ми ж говоримо про те, що техніка несправна, але ми не говоримо про місце, де вона стоїть, ця техніка.

Останній приклад: коли ми були на позиціях під Горлівкою, стоять два БМП. І вони стоять узагалі не вкопані. І в мене запитання перше: чому вони стоять узагалі не вкопані? І хлопці кажуть, що вони не їздять вже два місяці. Коли починаються обстріли їхніх позицій, танк просто чіпляє БМП і тягає по цій території, щоб мінометна міна не потрапила в БМП. Солдати погодилися, командир батальйону погодився, щоб солдати дали інтерв’ю, бо він два місяці писав папери, аби замінили техніку. Ми зняли цю розбиту техніку, ми її показали. Це було в суботу, в неділю почалися тисяча дзвінків із Генштабу, з криками: мовляв, де це ми таке знайшли, такого бути не може. Це все говорять люди, які сидять у Києві, люди, які ні разу не були на передовій.

Таке всюди насправді. По всіх передових у нас стара несправна техніка, у нас не вистачає зброї, а іноді навіть не вистачає патронів. Те, що розказують тут, точно не відповідає дійсності.

Ми зробили цей матеріал. Приїхав цілий генерал подивитися на цю техніку. Дійсно, вона несправна. Забрали цю техніку зробили догану командиру батальйону, який два місяці писав папери, щоб замінили техніку. Зробили крайнім просто командира батальйону, який писав два місяці папери і його не чули.

Але не в тому радість. Командир батальйону, ми йому дуже допомогли, і ця допомога потім врятувала життя багатьом людям. Бо замість цих двох БМП, які забрали на ремонт, дали одну справну. Через тиждень на цих позиціях був бій, і ця справна БМП реально врятувала цей опорний пункт. Вона їздила, вона стріляла, вони відбили напад. І в нас не було «двохсотих», були лише поранені, і то – легко. Завдяки цьому БМП і завдяки резонансу, що вийшов через ці поламані машини, фактично хлопцям врятували життя.

Можливо, заради цього треба показувати. Але не при взуватися до місцевості. Треба говорити, що техніка несправна. Треба показувати зброю, заіржавілі патрони, які видають у боєкомплектах, гранати, які не вибухають, бо вони старі і запали вже давно відсиріли. Це треба показувати, бо це – людські життя. Поки командування Генштабу не навчиться воювати сучасними методами, а не, скажімо, методами Жукова і війни 1941-45 років, ми будемо нести втрати.














Tags: СМИ, армия
Subscribe

  • Как вам Владимир Путин?

    Очередной опрос ЛЕВАДА-центра (признан иноагентом) был посвящен отношению к Владимиру Путину и принес следующие результаты 47% россиян хотели…

  • Волшебная сила искусства

    А дустом вы их - не пробовали? Этот опрос был проведен Социологической группой «Рейтинг» от имени Центра анализа и социологических…

  • Небольшое добавление -любовь к Путину в Украине

    Группа РЕЙТИНГ выпустила еще одно исследование,посвященное отношению к лидерам зарубежных стран. Главное в этом исследовании уложилось в одну…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments

  • Как вам Владимир Путин?

    Очередной опрос ЛЕВАДА-центра (признан иноагентом) был посвящен отношению к Владимиру Путину и принес следующие результаты 47% россиян хотели…

  • Волшебная сила искусства

    А дустом вы их - не пробовали? Этот опрос был проведен Социологической группой «Рейтинг» от имени Центра анализа и социологических…

  • Небольшое добавление -любовь к Путину в Украине

    Группа РЕЙТИНГ выпустила еще одно исследование,посвященное отношению к лидерам зарубежных стран. Главное в этом исследовании уложилось в одну…