Вельми відомий блогер, здебільшого користується українською після початку війни Олександр Міхельсон розповідає про двомовність української дитини за царату часів рівності народів у СРСР - як на мене досить таки цікаво і трохи несподівано https://censor.net/ru/b3401223 ------------------------------------------- Як дитина начитана, я ще навіть до того, як стати школярем (що відбулося 1986 року), знав, що наша велична батьківщина – радянський союз – складається з п'ятнадцяти братніх республік. Пішовши до школи, я хутко виявив, що вивчатиму там і українську, і російську мови. І тут мені стало так шкода сестричку, яка, тим часом як мене за сімейними обставинами відправили до дідуся й бабусі на Житомирщину, лишилася на Ростовщині... Адже я знав не тільки те, що республік – п'ятнадцять. А й що Росія – рівна з усіма, проте водночас - головна. Воно наче ніде прямо й не говорилося в усьому тому, чим я був начитаний... Але "чомусь" в дитячому мозку ну дуже чітко відкладалось відповідне враження. Який же висновок мав зробити тут дитячий мозок? Звісно: раз я (і, треба розуміти, школярі в усіх інших братніх республіках) вчу, крім місцевої мови, ще й російську – то, очевидно, в Росії вивчають ВСІ П'ЯТНАДЦЯТЬ МОВ. Адже мешканці "найголовнішої" республіки повинні розумітися з абсолютно всіма іншими – на те вона й найголовніша! Яким же був мій подив, коли з'ясувалося, що ні, сестричці якраз не доведеться вивчати дві мови, а тільки одну лиш російську! Це видавалося ну з біса алогічним, хоча такого слова я тоді ще й не знав. З часом подив минув – дитяча психіка взагалі пластична річ. Тим паче, що-що, а всілякі твори та перекази для мене в школі ніколи проблемою не були: власне, зайва мова як навчальний предмет була лише нагодою мати в табелі більше п’ятірок. Але в підсвідомості, схоже, як кажуть, "осад залишився". Напевне, так і робляться "бандерівцями"))) ---------------------------------------- --------- Ну я пішов до школи трохи раніш від автора (у 49 році), і думок щодо 15 мов, що їх вивчають росіяни в мене не виникало. Але щодо того, що росіяни головний і "старший" народ - це не те що відчувалось - на за Сталіна це просто таки вколочували у мозок, причому багатьма різними способами. Ми знали, що "великий и могучий, правдивый и свободный... Нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу" (до речі, я і текст Ломоносова щодо Карла V та величі російської мови пам'ятаю й досі). І ми вчили про велич подвигів росіських полководців і флотоводців та російських політиків. І про великі здобутки російських вчених. І звичайно ж про Велику Росіську Літературу. Але дуже мало що знали щодо українців - тай на що то знати ... я дуже здивувався, коли мій батько висловив обурення тим, що навіть у столиці України нема жодної виші і з укрїнською мовою викладання. Я отримав таке шкільне виховання , що щиро здивувався - а навіщо? Така ось була рівність народів, і зрозуміло, що росіяни тоді вважали та й сьогодні вважають такий стан природнім. І певні, що усі хто не так думає - то продукти лютого Заходу. Бо звичайно українець та білорус, молдаванин та естонець мають воліти користуватися лише російською, коли мають таку можливість. Адже так вони долучаються до великої мови та культури замість їхніх дрібних та ницих мов. Це їхнє глибоке переконання, що для усіх нормальних людей природною мовою є російська, і інакше думати може лише нацист. Але маємо розуміти: такими їх робила школа, до речі не тільки радянська, але й часів Російської Імперії. Тобто у традиції дуже багато років та навіть сторіч.